Польські археологи часто знаходять середньовічні поховання вампірів. Є ряд ознак, які допомагають визначити вченим місце упокоєння «живого мерця».
Людський череп з 40-сантиметровим цвяхом, вбитим по саму шляпку — один з найяскравіших експонатів. Подібні артефакти говорять про те, що кілька століть тому за вампіра могли прийняти будь-яку людину. Від «мисливців на вампірів» страждали всі ті, хто відрізнявся від інших — люди, які страждають рідкісними хворобами або помічені в незрозумілих більшості заняттях. Занадто високі та занадто низькорослі, люди з незвичним набором зубів або дефектом носової перегородки, що викликала свист при диханні — усі вони ставали жертвами забобонів. Полювання набирала обертів у важкі часи — в періоди буйства епідемій, голоду, посух і природних катастроф.
Часто жертвами «мисливців» ставали люди, що страждали від порфірії — спадкового захворювання, при якому пігментний обмін порушується. У хворих на порфірію коричнева емаль зубів і дуже чутлива до світла шкіра. До того ж вони часто різко реагують на сильні запахи, які здоровим людям здаються приємними — наприклад, запах часнику.
«Вампірів» топили у річках, спалювали, відрубували їм голови. Іноді в вампіри записували покійних — у такому випадку їх ексгумували і піддавали рештки додатковим магічним процедурам. Підтвердженням того, що тіло покійного не весь час проводить у труні, могли стати будь-які випадкові фактори — незвично добре збереження тіла. Польським археологам часто вдається ідентифікувати поховання як повторне, зроблене після проведення «антивампірських» процедур — наприклад, іноді покійника просто перевертали на живіт.
Східна Європа була не єдиним місцем на планеті, де люди вірили в «живих мерців». Подібні практики поховання описані дослідниками Вавилонського царства і Єгипту, Індії, Китаю та багатьох інших місць. Деякі дослідники вважають, що ці забобони йдуть корінням в палеоліт.