Через кілька мільярдів років Чумацький шлях і найближча до нього галактика Андромеди зіткнуться і зіллються в єдину еліптичну галактику. Її ще немає, але астрономи дали їй ім’я — Мілкомеда. Людство до цього часу, ймовірно, не доживе. Але під новим зоряним небом, можливо, зародиться нове життя.
Інфрачервоне зображення галактики Андромеди. Спіральна структура галактики, подібна до структури Чумацького Шляху, перетвориться на одну велику еліптичну галактику, коли галактики зливаються. ESA/Herschel/PACS/SPIRE
Якщо ви подивитеся на сузір’я Андромеди в ясну ніч далеко від міських вогнів, ви ледве зможете розрізнити довгу розмиту краплю. Це Туманність Андромеди або галактика Андромеди або M31. Вона є найближчим великим сусідом нашого Чумацького Шляху і знаходиться на відстані близько 2,5 мільйона світлових років.
У галактиці Андромеди приблизно один трильйон зірок. Вона понад 200 000 світлових років в діаметрі. Це значно більше, ніж Чумацький Шлях, діаметр якого, приблизно, 150 000 світлових років. У нашій Галактиці приблизно в 2-4 рази менше зірок, ніж у галактиці Андромеди.
Стародавні спостерігачі, ймовірно, роздумували над природою цієї «розмитої краплі» протягом багатьох тисяч років. Однак найперше повідомлення про галактику Андромеди датується 964 роком н.е., коли перський астроном Абд ар-Рахман ас-Суфі видав книгу про «нерухомі зірки». У ній він назвав Андромеду, а також відзначив положення Великої Магелланової Хмари – набагато більш мініатюрної галактики-супутника нашого Чумацького Шляху.
Галактику Андромеди довгий час називали «маленькою хмаркою» в небі. І лише в 1800-х роках астрономи почали розуміти, наскільки унікальною була Андромеда. Нам вже важко це уявити, але ж ще приблизно століття тому вчені думали, що наш Чумацький Шлях — це і є весь Всесвіт.
- На Місяці знайшли величезну печеру довжиною 50 кілометрів
- Відразу три планети відкрили у сонцеподібної зірки: суперземлю і два міні нептуна
- Вчені: прибульці можуть жити в надрах Землі
Деякий час спостерігачі, які використовували свої телескопи для пошуку комет, виявляли «туманності» — термін, яким називали практично будь-який нечіткий об’єкт нічного неба, який не є кометою. Туманності спіральної форми, такі як Андромеда, називалися спіральними туманностями. Але в 1864 році англійський астроном сер Вільям Хаггінс використав призму, щоб розділити і проаналізувати різні кольори випромінювання від безлічі туманностей. Він помітив, що світлові спектри М31 сильно відрізняються від деяких інших туманностей.
У наступні десятиліття інші астрономи почали помічати вибухи наднових в Андромеді. Зокрема, Хебер Кертіс використовував відому яскравість цих вибухів для розрахунку відстані до Андромеди. Він підрахував, що ця «спіральна туманність» знаходиться на безпрецедентній відстані 500 000 світлових років, тобто далеко за межами нашого Чумацького Шляху.
А Весто Слайфер, астроном з обсерваторії Лоуелла у Флагстаффі, повернув 24-дюймовий телескоп Кларка на M31 і побачив, що вона наближається до нас з вражаючою швидкістю, а майже всі інші галактики від Землі віддаляються. Його докази підтвердили думку про те, що Андромеда знаходиться за межами Чумацького Шляху і послужила першим вагомим доказом розширення Всесвіту.
Зустріч галактик – Лінетт Кук для журналу Astronomy. Через мільярди років нічне небо буде світитися зірками, пилом і газом двох галактик: Чумацького Шляху, в якому ми живемо, і Галактики Андромеди (М31), яка наближається.
Як вперше показали спостереження Слайфера, протягом наступних п’яти мільярдів років або близько того Чумацький шлях і Андромеда будуть поступово зближуватися. Коли вони почнуть взаємодіяти, то будуть відривати зірки один у одного і розтягувати їх в довгі хвости.
Якщо дивитися зі Землі, під час цього зіткнення в нашому нічному небі буде поступово вимальовуватися галактика Андромеди. Але коли ці галактики врешті-решт повністю переплітаються, вони зливаються в одну величезну групу зірок. Тоді замість спіральної галактики утворюється еліптична. Астрономи називають цю майбутню галактику Мілкомеда. У Всесвіті такі злиття відбуваються постійно.
Ймовірно, при зіткненні галактик будуть відбуватися і екстремальні спалахи зореутворення. Це також буде видно з нашої Сонячної системи, хоча люди, ймовірно, не проживуть достатньо довго, щоб побачити це. Проте наслідки зіткнення з Мілкомедою прикрасять наше нічне небо новими яскравими зірками. І галактичне зіткнення замість того, щоб погубити одну з галактик, може стати початком нового життя.