Головна / Різні цікавинки / Цікаві факти про будівництво частина 2

Цікаві факти про будівництво частина 2

1 Зірка2 Зірки3 Зірки4 Зірки5 Зірок (Оцініть статтю!)
Loading...
 
 

Продовжуємо огляд цікавих фактів про будівництво

В якій країні збудовано окремий бетонний бункер у розрахунку на кожну сім’ю?

Цікаві факти з будівництва частина 2

У 1967 році правитель соціалістичної Албанії Енвер Ходжа запустив програму загальної «бункерізаціі» країни на випадок війни. Вона діяла майже 20 років, і за цей час було побудовано більше 700 тисяч бетонних бункерів — по одному на кожну сім’ю. У середньому на кожен квадратний кілометр території Албанії доводилося 24 бункера. Сьогодні вони частково демонтовані в містах, але більшість продовжують стояти і є найбільш пізнаваною рисою албанського ландшафту. Деякі бункери переобладнані в кафе або міні -готелі, а найпопулярніше застосування їм знайшли підлітки для побачень.

В якій країні будують цілі квартали, майже повністю скопійовані з європейських міст?

Цікаві факти з будівництва частина 2

У Китаї можна зустріти цілі квартали, скопійовані з європейських міст. Наприклад, в 30 кілометрах від Шанхаю збудоване «типове німецьке місто» зі стилізованими будинками, вуличними ліхтарями, пам’ятниками Гете і Шіллера, а в місті Ченду — майже точна копія англійського Дорчестера. Також недалеко від Шанхая є «міні — версії» Венеції і Барселони. У найближчих планах — «клонування» австрійського Хальштатта, занесеного ЮНЕСКО до списку світової спадщини, включаючи його знамените мальовниче озеро.

Нью — Йорк є містом з найбільшою у світі кількістю хмарочосів.

neboskrebof-new-york-city

Найбільш відомі хмарочоси Нью — Йорка були зведені в кінці 20- х — початку 30 — х років минулого століття. Зараз у Нью — Йорку 140 хмарочосів. Нью — Йоркські хмарочоси мають висоту як мінімум 600 футів (183 м.). При проведенні замірів включаються архітектурні деталі, але не включаються щогли антен. Чикаго займає друге місце — 68 хмарочосів.

Шосе за добу — рекорд будівництва.

У Лос- Анджелесі на будівництво нової 16- кілометрової чотирьохсмуговій траси, до речі, проходить через центр міста, було витрачено всього-навсього 30 годин. Вартість дороги виявилася в 6,4 рази нижчою, ніж будівництво відомого Четвертого кільця Москви.

Яку декоративну штукатурку називають «венеціанська»?

Венеціанська штукатурка — одна з найдавніших і найпрестижніших декоративних штукатурок для стін інтер’єру, або фасаду, імітує натуральний полірований мармур, онікс, або інші камені. Дуже практична в експлуатації: міцна, легко миється, екологічна, не втрачає свій вигляд з часом. Серед різноманіття декоративних штукатурок венеціанська стоїть на першому місці, її можна назвати королевою штукатурок. Вперше використовувалася венеціанська штукатурка (венеціанка) у стародавній Італії і зокрема у Венеції. Венеціанськими штукатурками прикрашалися розкішні інтер’єри палаців і замків епохи Відродження, стилю бароко.

stukaturka_venecianka

У перекладі на італійську венеціанська штукатурка називається stucco veneziano. Це найпрестижніша, екологічна і практична, але трудомістка і не дешева обробка приміщень. Класичний склад венеціанських штукатурок і способи їх нанесення пережили століття і користуються великою популярністю і зараз. Звичайно в наш час з’явилися і нові складники і нові способи нанесення, які дозволяють домогтися інших ефектів і властивостей венеціанки. Але завжди основою венеціанської штукатурки був і є мелений мармур, а якість її багато в чому залежить від якості його помелу. В якості з’єднювача в венеціанську штукатурку додавали добре витримане вапно, а останнім часом акрил та інші добавки додають венеціанці особливі пластичні, клейкі та міцності властивості. Наносять венеціанську штукатурку в кілька шарів, що дозволяє добитися більшої глибини малюнка і переходів кольору. Та роботу з нанесення декоративної штуктурки варто довіряти високопрофесійним спеціалістам з http://www.baranets.com.ua/dekorativnaja_shtukaturka/. Останній шар венеціанської штукатурки особливим способом заполіровуєтся спеціальними шпателями, що надає особливого блиску і малюнку, як у справжнього полірованого мармуру.

Цікаві факти з будівництва мостів в Стародавньому Римі

Стародавній Рим був імперією доріг. Тільки завдяки швидким повідомленням така велика територія могла управлятися з центру. Дороги дозволяли військам оперативно пересуватися в будь-якому потрібному місці, чиновникам і купцям — швидко і зручно добиратися до будь-якої провінції. Важливою частиною цієї дорожньої мережі загальною протяжністю майже 300 000 км були мости. Римляни будували їх так грунтовно, що й сьогодні, після двох тисячоліть, близько 300 з них продовжують існувати і ними досі користуються! Зведений 2100 років тому північніше Риму Мільвійського міст витримував під час другої світової війни навіть тяжкість танків!

rymskij-mist

Завдяки архітектору Вітрувію, сучаснику Юлія Цезаря й Августа, що залишив нащадкам 10- томну працю «Про архітектуру», ми досить багато знаємо про тодішню будівельну техніку. Найважливішою передумовою було точне планування будівництва ще до початку робіт, що включало і виміри місцевості. Величина, форма і кількість клінчатих каменів, необхідних для зведення мосту, також обчислювалися заздалегідь і повідомлялося працюючим в каменоломнях. На кожен камінь наносилося маркування, робилася мітка, яка вказувала точне місце його встановлення у майбутній споруді.

Крім чітких будівельних планів, успіху робіт сприяли хороші вимірювальні прилади і єдина система мір. Правда, римські будівельники не вміли заздалегідь розрахувати навантаження будови, точний розрахунок тут замінювали досвідом і великим запасом міцності. Важкі камені доводилося доставляти на будівельний майданчик за багато кілометрів, де за допомогою дерев’яних лебідок, оснащених поліспастами — спеціальним пристроєм з блоків, їх піднімали на висоту до 50 м і встановлювали на потрібне місце. Кілька років тому інженери реконструювали римську лебідку за стародавніми описами і зображенням, щоб перевірити її вантажопідйомність, і здивувалися: лебідка могла піднімати до 7 т! Причому вона приводилася в рух тільки рабами, які ходили по колу і тим самим обертали ступеневе колесо.

Особливим досягненням римських будівельників мостів був спосіб кріплення опор на дні річки. Якщо не було можливості за допомогою греблі тимчасово змінити русло річки, на потрібному місці насипали штучний острів. Головним допоміжним засобом для цього були збиті з дощок, по можливості водонепроникні циліндри, або ряжі, які опускали на саме дно. Зазвичай два таких циліндра вставляли один в інший і простір між ними щільно заповнювали глиною, яка не пропускає воду. Тоді з внутрішнього циліндра вже було легко викачати воду (частково за допомогою черпалок, яких приводили в рух течія). Потім у хитке піщане дно бабою забивали загострені знизу дубові колоди довжиною в кілька метрів і товщиною до 40 см і скріплювали їх міцними дерев’яними брусами. Вся ця конструкція і утворювала фундамент опори.

Скельне ж дно просто розчищалося, і на нього за допомогою водостійкого бетону укладали тесані камені. Він приготовлялся з суміші обпаленого вапна і вулканічного попелу, який добували неподалік від Везувію. Такий будівельний розчин тверднув навіть під водою і дозволяв так міцно закріплювати опори мосту, що вони тривалий час могли протистояти напору води. Потім теслі будували для кожного запланованого арочного склепіння міцні дерев’яні кружала. Вони встановлювалися на широких кам’яних виступах опор, їх і сьогодні ще можна бачити на деяких римських мостах. Кружала тримали на собі клинчасті камені доти, поки звід арки не був повністю викладений і міг вже триматися самостійно; після цього кружала розбирали.

 
Loading...
comments powered by HyperComments