Коли в науковому середовищі з’являється думка, яка йде врозріз з усталеною теорією, їй необхідно пройти складний шлях визнання “шановними колегами” провідними світовими вченими. Так пара австралійських дослідників вирішила похитнути загальну думку вчених у питанні глобального потепління. Не обійшлося тут і без штучного інтелекту.
Отже, на сьогоднішній день більшість фахівців зійшлися в думці, що головну роль в глобальній зміні клімату грають антропогенні викиди вуглекислого газу в атмосферу. Але біолог і видатний громадський діяч Дженніфер Марохасі (Jennifer Marohasy) у співпраці з ученим-програмістом Джоном Еббот (John Abbot), вивчаючи питання, дісталися до витоків і заявили, що з великою намагою вироблена спільна позиція заснована на помилковій базі, яка була підведена більше століття тому.
У 1896 році шведський фізик і хімік Сванте Арреніус розрахував коефіцієнти поглинання інфрачервоного випромінювання водяною парою і вуглекислим газом в атмосфері, а також зміни температури Землі при варіаціях концентрації вуглекислого газу. На ці дані багато в чому спирається сучасна теорія про парникові гази та їх вплив на клімат. Сумнів у Марохасі і Еббота викликала саме чутливість температури до вмісту в атмосфері вуглекислого газу. Дослідники впевнені, що вона була сильно завищена.
З цієї причини вони почали збирати дані з різних наукових робіт, які могли б допомогти в складанні точного графіка зміни температури на Землі за останні дві тисячі років. Серед них були і дані, отримані по річних кільцях дерев (цей метод, до речі, зараз вважається одним з найбільш точних способів датування), а також по зрізах коралових рифів.
Вся інформація оброблялася за допомогою штучного інтелекту методом глибинного навчання. Це той самий метод, який використовує штучні нейронні мережі для аналізу безлічі шаблонів, а потім пропонує свої прогнози. Для формування шаблонів використовувалася інформація за температур пізнього голоцену (останні 12 тисяч років) аж до 1830 року.
“Ми вважали, що якщо нам вдасться застосувати новітні методи інтелектуального аналізу даних для імітації природних циклів потепління і охолодження, зокрема для прогнозування температур в двадцятому столітті при умовній відсутності промислової революції, тоді різниця між фактичними температурами і прогнозом дасть чітку оцінку людського внеску в глобальне потепління,” — розповідає Марохасі у своєму блозі.
У підсумку, штучний інтелект видав прогноз на глобальне зростання температури в двадцятому столітті без індустріалізації. І він майже не відрізнявся від реально зафіксованих показників. Іншими словами, згідно з описаним даними, збільшення змісту вуглекислого газу в атмосфері не зробило істотного впливу на загальну картину температурних змін на нашій планеті.
Дослідники також відзначають, що в історії спостережень за погодою був час, який називають Середньовічним теплим періодом. Він припав на проміжок між 986 і 1234 роками нашої ери. За сучасними оцінками, температури приблизно тоді досягали сьогоднішніх рівнів. Отже, можливо і зараз спад вже не за горами.
Також австралійські вчені відзначають, що в їх прогнозі присутнє уповільнення середніх темпів глобальних змін після 1980 року. Аналогічні дані є й у роботах інших дослідників, але вони недостатньо добре пояснюються.
Наскільки праві чи неправі виявилися Марохасі і Еббот у своїй впевненості в природних причинах глобального потепління, безумовно, покаже час. Швидше за все, їм належить обговорити свої результати з науковим співтовариством, яке, ймовірно, захоче перевірити сміливі висновки австралійців.