Міжнародна група дослідників змогла довести, що Юпітер є найбільш старою планетою нашої планетної системи.
Аналізуючи ізотопи вольфраму і молібдену, що входять до складу речовини залізних мететоритів, команда вчених в новій роботі з’ясувала, що матеріал метеоритів представлений двома різновидами, пов’язаними з двома різними частинами сонячної туманності, які спочатку співіснували, але потім були розділені в період між 1 мільйоном і 3-4 мільйонів років після формування Сонячної системи.
«Найбільш ймовірний механізм цього ефективного поділу полягає у формуванні Юпітера, який прорізав щілину в диску і припинив обмін матеріалу між цими двома газовими резервуарами, або частинами сонячної туманності, – сказав Томас Крюйер (Thomas Kruijer), головний автор нової роботи. – Юпітер є найдавнішою планетою Сонячної системи, і його тверде ядро сформувалося задовго до того, як сталося розсіювання газу сонячної туманності, що узгоджується з моделлю формування гігантських планет, званою моделлю аккреції ядра».
Юпітер є найбільш масивною планетою Сонячної системи, і його присутність робить дуже великий вплив на динаміку сонячного аккреційоного диска. Знання віку Юпітера є ключем до розуміння того, як Сонячна система еволюціонувала, поступово перетворюючись в ту структуру, яку вона представляє собою в даний час. Хоча моделі передбачали, що Юпітер сформувався відносно рано, проте до теперішнього часу його вік не був точно датований.
Команда показала у своїй роботі на основі аналізу ізотопного складу речовини, яка входить до складу метеоритів, що тверде ядро Юпітера сформувалося не більше ніж через 1 мільйон років після формування Сонячної системи, що робить його найдавнішою в Сонячній системі планетою.