Вважається, що неандертальці жили в колективах максимум в пару десятків особин. Однак на їх стоянках виявляють останки виключно великих тварин, добути і з’їсти яких можна тільки командою, що нараховує сотні чоловік.
©Tom Bjorklund
Важливою особливістю нашого виду вважається виключно висока соціальність. Людина розумна здатна підтримувати зв’язки з десятками і сотнями інших людей, утворюючи численні, спільно діючі групи. Заведено думати, що саме це стало найважливішою перевагою наших предків в суперництві за ресурси з іншими видами людей, перш за все з неандертальцями, групи яких не перевищували пару десятків чоловік. Однак нова стаття, опублікована в журналі Science Advances, змушує сумніватися в справедливості цих уявлень.
Ще в 1980-х на вугільних розробках поблизу Ноймарка в Німеччині знайшли кістки тварин і кам’яні інструменти віком близько 125 тисяч років – це набагато раніше, ніж там з’явилися перші люди сучасного типу. У ту епоху там розташовувалася система озер, поблизу яких жили неандертальці, а також нині вимерлі лісові слони Palaeoloxodon antiquus, розміри яких були майже вдвічі більше, ніж у нинішніх африканських. В цілому вчені виявили останки понад 70 дорослих тварин, які скупчилися по берегах древніх озер.
Сабіна Годзінскі-Віндхаузер (Sabine Gaudzinski-Windheuser) і її колеги з центру археологічних досліджень MONREPOS вивчили більше 3400 з цих слонячих кісток. Сліди знарядь на них показали, що в ту далеку епоху тут йшло активне полювання в найширших масштабах, причому мисливці ретельно зіскрібали все їстівне, аж до останнього шматочка м’яса. Навіть слідів від зубів тварин практично не виявляється — їм не залишалося нічого цінного.
Вчені відзначили, що здобуті слони досягали висоти чотирьох метрів і більше, кожен з них міг забезпечити їжею 350 осіб на тиждень або 100 осіб на місяць. Групі в пару десятків неандертальців стільки просто не з’їсти, та й не обробити до того, як тканини почнуть розкладатися. До того ж саме полювання на таких великих тварин вимагало виняткової координації між усіма учасниками процесу. Можливо, неандертальці збиралися для цього лише час від часу, але можливо, вони і довго жили настільки великими «командами».
Так чи інакше, але схоже, що загальноприйняті уявлення про чисельність їх груп виявилися невірними. Вимерлі неандертальці могли організовувати колективи не менш численні, ніж наші прямі предки Homo sapiens. Значить, підсумки їх зустрічі і співіснування, яке закінчилося повним зникненням неандертальців, пов’язані з якимись іншими факторами, крім різниці в здібностях до кооперації.