У геномах атлантичних синіх китів міститься дивовижна кількість ДНК інших китів. Результати дослідження опубліковано у журналі Conservation Genetics.
Нещодавно секвеновані геноми синіх китів в Атлантичному океані містять «несподівано високі» рівні ДНК фінвалів. Дані свідчать, що ці два види схрещувалися набагато частіше, ніж вважалося раніше. Також вчені вважають, що гібриди китів більш життєздатні у репродуктивному відношенні.
Сині кити (Balaenoptera musculus) — найбільші тварини у світі, вони виростають до 34 м у довжину. Чисельність цих гігантів різко впала на початку XX століття через розвиток комерційного китобійного промислу. В результаті, сині кити потрапили в Червоний список видів Міжнародного союзу охорони природи (МСОП). З чотирьох підвидів синього кита найбільше схильні до ризику особини B. musculus musculus, які мешкають у Північній Атлантиці та північній частині Тихого океану.
В рамках нового дослідження вчені проаналізували геноми Bm musculus у Північній Атлантиці, щоб знайти ознаки інбридингу, який би перешкоджав відновленню групи. Вони виявили у геномі кожного з відібраних китів близько 3,5% ДНК фінвалу (Balaenoptera physalus).
Вченим давно відомо, що сині кити та фінвали можуть розмножуватися, створюючи гібриди двох видів. Але донедавна вважалося, що ці гібриди безплідні і вони не мають власного потомства. Проте дослідження 2018 року показало, що принаймні деякі з цих гібридів можуть успішно розмножуватися із синіми китами.
Вчені вважають, що гібридні кити розмножуються із синіми китами. В результаті чого виходить «зворотне схрещування» нащадків. Цей тип передачі ДНК від одного виду до іншого за допомогою схрещування відомий як інтрогресія.
Автори нового дослідження підозрювали, що можуть знайти ДНК фінвалів серед геномів, які секвенували.
Дослідження також показало, що між північноатлантичними синіми китами було набагато менше інбридингу, ніж очікувалося. Це означає, що популяція більш взаємопов’язана і, отже, генетично різноманітніша і стійкіша до змін.