Пам’ятаєте історію Арона Ралстон? Звичайно, адже Голлівуд не упустив прекрасну можливість екранізації того, як людині довелося ампутувати власну руку, щоб вижити. Насправді у світі багато історій про вартих захоплення людей, які не дивлячись ні на що долали труднощі і виживали. Про них і піде мова в цій статті.
На початку минулого століття відомий учений і дослідник організував велику експедицію в Антарктиду. Його звали Моусон Дуглас. В середині грудня 1912 були зібрані найважливіші дані і Моусон з колегами збиралися повертатися на базу, однак, один зі сміливців Нінніс загинув провалившись у розщелину. Падаючи між засніжених скель Нінніс потягнув за собою основну частину продуктів, та ще й упряжку зі собаками, а до «дому» було більше 300 миль (близько 500 кілометрів).
Крім того, що у Моусана практично не було їжі, йти йому залишалося неймовірну кількість кілометрів і, більше того, сховатися в сніговій пустелі було ніде, а про зв’язки з допомогою линви в таких умовах тоді навіть не підозрювали. Після того, як залишки їжі закінчилися, Моусону довелося з’їсти останню собаку, щоб набути сили. Через деякий час Моусон і сам провалився в ущелину. Вибратися звідти було не просто, але він зумів це зробити!
Коли сміливець дістався до бази і розповів історію, ніхто навіть не повірив. Уявіть який для нього був шок, коли він дізнався, що судно, на якому Моусон мав відчалити додому, відчалило якихось три години тому, порахувавши, що дослідники загинули. Таким чином, Моусон залишився у сніговій пустелі ще на десять місяців.
Не менш цікава історія про те, як хлопець загубився у Сахарі приймаючи участь у марафоні. Варто зауважити, що марафон по пустелі Сахара вважається одним з найскладніших у світі, тим не менш, тисячі сміливців щороку вирушають туди, щоб подолати бар’єр людських можливостей. Просперо Мауро з Італії біг уже чотири дні і був сьомим. Ніщо не віщувало біди, однак, на п’ятий день піднялася сильна буря.
За правилами марафону, в таких випадках потрібно зупинятися і чекати допомоги, однак, Мауро вирішив продовжити марафон обвернув голову шарфом, щоб пісок не потрапляв в очі. Через шість годин буря вщухла і коли п’ятиборець підняв голову він зрозумів, що весь цей час йшов не в ту сторону. Навіть сигнальні ракети ніхто не побачив. Так італійцеві кортіло перемогти, що він відірвався від спортсменів на десятки кілометрів.
Робити було нічого крім того, як йти далі, що власне і зробив Мауро. Через кілька днів він вийшов на занедбану мечеть, де зголоднівший італієць поласував мишами. Крім того, йому довелося пити їх кров, так як фляга з водою була давно порожня. Через дев’ять днів доля дозволила італійцеві наткнутися на кочівників, які і пояснили бідоласі, що він знаходитися в Алжирі. Це як мінімум за 200 кілометрів від того місця, де по ідеї він повинен бути. До речі, якби він йшов у правильному напрямку, то точно б прийшов першим. Найдивовижніше те, що через два роки він знову записався на участь у марафоні по пустелі Сахара.