Автори нового дослідження показали, що наше суб’єктивне відчуття контролю виникає в результаті конкуренції між двома паралельними процесами навчання. Один з них ставить нас на місце “глядача”, інший — на місце “актора”, а мозок обробляє обидва і вибирає той, що точніше прогнозує ситуацію.
Іноді буває складно зрозуміти, чи можемо ми контролювати ту чи іншу ситуацію. На цю здатність впливає безліч факторів, в тому числі наш психічний стан. Часто високий рівень стресу, тривоги та депресії послаблює відчуття контролю і змушує людей вірити, що ніякі їх дії не мають значення, навіть якщо насправді це не так.
Кілька десятиліть вчені намагаються розкрити когнітивні механізми, які забезпечують відчуття контролю. Тепер дослідники з Португалії та Нідерландів наблизилися до розгадки. Когнітивний механізм, який вони описали в статті, опублікованій в журналі Nature Human Behaviour, раніше не розглядався вченими.
Автори розробили спеціальний експеримент у просторі віртуальної реальності. Він являв собою будинок, в кожній кімнаті якого було по кілька дверей. По будинку можна було переміщатися по одному з двох сценаріїв. У першому, “керованому”, колір дверей залежав від того, в яку кімнату вона вела (наприклад, жовті двері завжди вела тільки в ванну, а рожеві — у вітальню). У “некерованому” будинку порядок кімнат був фіксований (через будь-які двері кухні можна було потрапити тільки у ванну, з ванної – тільки в вітальню).
У міру того, як учасники переміщалися по віртуальному будинку, вчені без їх відома перемикали сценарії «керованого» і «некерованого» будинку. Випробуваним деякий час гуляли по будинку, після чого вони повинні були відповісти на питання, які кімнати знаходяться за двома дверима перед ними. Якщо добровольці не відчували контролю над ситуацією, то відповідали, що обидві двері ведуть в ту кімнату, в яку вони повинні були потрапити згідно з фіксованим сценарієм. В іншому випадку вони вказували на різні кімнати за дверима, що відповідали їх кольору.
Вчені пояснили результати тим, що в мозку учасників відбувалися два паралельні процеси навчання ролям «актора», який міг вибирати в яку кімнату хоче потрапити за кольором двері, і «глядача», який потрапляв в кімнату, визначену послідовністю. Оскільки сценарії змінювалися по ходу експерименту, мозок постійно порівнював результати моделі «актора» і «глядача», щоб визначити, яка з них дає більш точний прогноз.
Після цього в експеримент додали стресовий фактор – слабкі удари струму, – щоб перевірити його вплив на почуття контролю. Учасники, які отримали більше ударів, як правило, займали позицію «глядача». Чим вище був їх початковий рівень стресу, тим сильніше на них впливав цей подразник. При цьому люди, які могли зробити дії, щоб уникнути ударів, краще реалізували «акторську» модель поведінки.
Дослідники запропонували дві гіпотези, що пояснюють цей результат. По-перше, високий рівень стресу може запускати емоційні процеси, які погіршують виконання когнітивних завдань. По-друге, в умовах стресу роль “глядача” здається більш раціональною, тому, що досвід показує, що ситуація неконтрольована.
Також автори роботи оцінили нейрофізіологічні основи цього процесу. Учасники експерименту виконали те ж завдання всередині МРТ-сканера, який в режимі реального часу фіксував роботу їх мозку. Вчені виявили, що нейрони медіальної префронтальної кори миттєво фіксували різницю в точності прогнозування двох моделей навчання. За зміну рішення відповідали задня частина поясної звивини, скронево-тім’яна і префронтальна кора. Таким чином мозок порівнював два паралельних процеси і оцінював свій контроль над ситуацією.
Тепер вчені планують дослідити, як цей механізм розвивається з віком і як на нього впливають різні фактори, наприклад дорослішання в стресовому середовищі. Крім того, його вивчення в контексті психічних розладів дозволить зрозуміти, чому депресія призводить до ілюзії відсутності контролю.