Першими космонавтами в світі стали тварини, зокрема, знамениті Білка і Стрілка. Але мова йшла всього лише про політ на земну орбіту. А як щодо освоєння інших планет? Не виключено, що колонізація чужих світів почнеться не з людей і навіть не з собак, а з набагато більш дрібних істот, які зможуть успішно вижити в “нестандартних” умовах…
У 2011 році дослідникам з Аргентини і Бразилії вдалося з’ясувати, що деякі види земних мікроорганізмів здатні існувати на Європі – супутнику Юпітера. Щоправда, мова йде лише про так звані “бактерії-екстремофіли”.
Екстремофілами називають мікроорганізми, які здатні адаптуватися до екстремальних умов навколишнього середовища. Наприклад, вони можуть жити в жерлах вулканів, дуже загазованій атмосфері, при надвисоких або наднизьких температурах, при підвищеній радіації, в розчинах з підвищеною концентрацією солі…
Читайте також: Як мікроби колонізували надра нашої планети
Досить поширена також гіпотеза про перенесення форм космічного життя на поверхні метеоритів і астероїдів. Вважається, що таким чином могло бути занесено життя і на Землю. Та зрозуміло, що для того, щоб вижити в тих умовах, живі організми повинні володіти особливостями, які дозволяють їм пристосовуватися до нового навколишнього середовища.
Для експерименту, що проводився в Бразильській лабораторії синхротронного світла, були взяті археї Natrialba magadii, Haloferax volcanii і бактерії Deinococcus radiodurans. Вчені збиралися з’ясувати, наскільки добре ці мікроорганізми здатні перенести космічний переліт (скажімо, на астероїді), а також перебування на поверхні небесного тіла. Для цього вони помістили мікроорганізми у вигляді тонких плівок в камеру, усередині якої були змодельовані умови, аналогічні тим, що існують на Європі.
Отже, щоб максимально наблизити експериментальні умови до реальних, існуючих на Європі, вчені подбали про створення всередині камери дуже розрідженої атмосфери, а крім того, піддали її “мешканців” впливу ультрафіолетового випромінювання. В результаті Haloferax volcanii повністю загинули, з Natrialba magadii вижили близько 0,1 відсотка, а з Deinococcus radiodurans – приблизно один відсоток.
Ну, а якщо взяти якусь більшу бактерію? Такий варіант теж можливий. Мова йде, наприклад, про створіння, відоме як тихохідка, або водяний ведмідь. Довжина її тулуба становить від 0,05 до 1,5 міліметра.
Водяні ведмеді мають травну, статеву та нервову системи, правда, у них повністю відсутні кровоносна і дихальна системи… Замість крові вони використовують зовнішню вологу, а дихати їм допомагає шкіра. Очі тихоходкам замінюють чутливі придатки. Замість зубів у них два хітинових нарости у роті, схожі на стилети.
На думку експертів, водяний ведмідь – це абсолютно унікальне створіння, рівного якому на Землі немає. Справа в тому, що воно здатне виживати в надекстремальних умовах. У ході експериментів тихоходки спокійнісінько витримували температури від абсолютного нуля до плюс 150 градусів за Цельсієм, не втрачаючи при цьому здатності пересуватися і розмножуватися. Їх організм ніяк не реагував на дози радіації, які в тисячу разів перевищують смертельні для людини; занурення в спиртовий розчин і рідкий гелій; атаки сірководнем і вуглекислим газом; вплив тиском в шість тисяч атмосфер, що в шість разів більше, ніж у знаменитій Маріанській западині, найглибшій ділянці Світового океану…
У середньому водяні ведмеді живуть близько 200 років, з яких вони більше десяти років здатні обходитися без їжі і пиття. До декількох тижнів вони можуть провести і без повітря. Проте найдивовижніша властивість тихоходок – це їх здатність “воскресати”. Виглядає це так. При відсутності вологи ці істоти висихають. Їх організм, втративши до 97 відсотків води, практично вмирає. Але якщо на них потрапить хоча б крапля вологи, то відбувається “пожвавлення”. Ще більш дивно, що у висохлому, “померлому” стані вони можуть перебувати кілька років…
Читайте також: Для заселення чужої планети потрібно 40 тисяч осіб
Після того як тихоходки пройшли масу найбільш суворих випробувань, які тільки можна придумати на Землі, вчені вирішили відправити їх у космос. Подібні проекти були здійснені в 2007-му і 2009-му роках в рамках місії Європейського космічного агентства “Тихоходки в космосі”. Водяні ведмеді провели у відкритому космічному просторі десять днів, піддаючись впливу різних негативних факторів. Треба сказати, що вони зовсім не розчарували експертів: на висоті 160 миль вони не відчували ніякого дискомфорту, і ні космічний вакуум, ні радіація ніяк не вплинули на їх самопочуття… Більш того, після повернення на Землю вони не тільки змогли повністю відновити організм, але і навіть не втратили здатності до розмноження!
Зараз вчені намагаються зрозуміти, яким чином тихоходкам вдається підтримувати життєдіяльність в екстремальних умовах. Якщо ці механізми будуть розгадані, то не виключено, що вдасться запустити їх і в людському організмі, що дозволить і людям успішно адаптуватися на чужих планетах.