Команда фізиків із Технічного університету Делфта здійснила те, що вважалося теоретично неможливим: їм вдалося перемкнути «магнітне серце» — спін ядра окремого атома — за допомогою сканувального тунельного мікроскопа. Про цей незвичний експеримент повідомляє видання New Atlas з посиланням на роботу, опубліковану в Nature Communications.

Результат одночасно поставив перед теоретиками нову загадку й відкрив потенційно корисний інструмент для квантових технологій: ядерний магнітний резонанс на рівні поодиноких атомів, причому з використанням відносно поширеної техніки сканувальної тунельної мікроскопії.
Спін електрона й спін ядра: слабкий внутрішній магніт
Спін — це квантова властивість частинок, пов’язана з їхнім власним моментом імпульсу. Її часто порівнюють із обертанням кулі, хоча насправді спін не описується швидкістю обертань і має лише дискретні стани, умовно «вгору» та «вниз».
Електрони відомі своїми добре вираженими спіновими станами: завдяки їм існують магніти в наших холодильниках і навіть магнітне поле Землі. Ця відносна «доступність» робить електронні спіни зручними для застосувань в електроніці та квантових обчисленнях.
Проте протони та нейтрони теж мають власний спін. Разом вони створюють сумарний спін ядра атома. На тлі виразного магнітного моменту електрона спін ядра виглядає крихітним і тьмяним, ніби свічка в тіні прожектора. Виміряти й тим більше керувати ним значно складніше.
Саме ця «упертість» ядра може бути корисною: торік дослідники в Делфті показали, що ядерний спін у окремого атома може зберігатися близько п’яти секунд — приблизно у 10 мільйонів разів довше, ніж спін електрона в тому самому атомі. Проблема в тому, як отримати до нього доступ, не «змішуючи» його з електронним середовищем навколо.
Як раніше намагалися керувати ядрами
У 2014 році інші дослідники продемонстрували спосіб впливати на ядерний спін через електронну оболонку: тонка взаємодія між електричним полем атома та його ядром дозволяла «штовхати» ядро, змінюючи електронний стан. Електрон і ядро при цьому перебували в квантово заплутаних станах.
Цей підхід уже дав практичні результати. Так, науковці в Сінгапурі використали подібну техніку для створення надточного годинника, де роль маятника відіграє квантове коливання ядерного спіну в атомі лютецію.
Експеримент із атомами титану-47: подвійний сигнал
У новій роботі команда з Делфта модифікувала сканувальний тунельний мікроскоп так, щоб він створював надточно кероване електромагнітне поле біля поодиноких атомів титану-47 на поверхні. Цей інструмент дозволив маніпулювати електронним середовищем атома з великою точністю.
Дослідники підібрали частоту електромагнітного випромінювання так, щоб ефективно перевертати спін електрона й водночас дуже точно його вимірювати. На основі цих вимірювань вони могли «зазирнути глибше» — до ядра — за допомогою другого сигналу, не змушуючи ядерний спін сильніше змішуватися з оточенням.
Мікроскоп налаштували на роботу відразу з двома частотами:
- гігагерцовий сигнал — для зондування електрона, резонанс якого ніс інформацію про стан ядра;
- низькочастотний мегагерцовий сигнал — який «прочісував» діапазон, у якому, за розрахунками, мало реагувати ядро титану-47.
І саме під час такого «прочісування» сталося несподіване. Попри дуже слабкий квантовий зв’язок між електроном і ядром, спін ядра раптово змінювався на двох чітких частотах — приблизно 50 і 85 мегагерців.
Ще дивніше, що ефект зберігався навіть тоді, коли дослідники додатково послабили змішування між електронним і ядерним станами — приблизно в десять разів. З погляду стандартних уявлень така чутливість ядра до електричних сигналів від сканувального тунельного мікроскопа не мала б виникати.
Керівник роботи, фізик конденсованого стану Сандер Отте (Sander Otte), прямо визнає, що експеримент суперечить простим моделям: за ними ядерний спін взагалі не повинен реагувати на електричні сигнали з мікроскопа.
Незрозумілий механізм і можливі застосування
Як саме мікроскоп «полоскотав» ядро, змусивши його перевернути спін, поки що неясно. Одна з малоймовірних гіпотез полягає в тому, що метод породжує поблизу атома осцилююче магнітне поле, яке й впливає на ядро.
Поки теоретики намагаються описати механізм, практичні перспективи вже вимальовуються. Якщо вдасться надійно керувати ядерним спіном і при цьому не занурювати його в густу «павутину» квантової заплутаності з оточенням, фізики отримають надзвичайно стійкий квантовий біт. Такий кубіт можна буде будувати на окремих атомах і перемикати за допомогою добре відпрацьованої техніки сканувальної тунельної мікроскопії.
Отже, загадковий експеримент із атомами титану-47 не лише кидає виклик нашому розумінню взаємодії електронів і ядер, а й пропонує новий шлях до більш надійних квантових пристроїв.