Вчені з Медичної школи Бостонського університету провели дослідження, яке показало, що самотність в середньому віці (45 – 64 роки) підвищує ймовірність розвитку деменції й хвороби Альцгеймера (БА). Цікаво, що люди, які перестають бути самотніми після тривалої соціальної ізоляції рідше страждають деменцією, в порівнянні з тими, хто ніколи не відчував себе самотнім.
Самотність не має статусу клінічного захворювання, але вона пов’язана з цілою низкою негативних наслідків для здоров’я, включаючи порушення сну, депресивні симптоми, когнітивні порушення і інсульт. На жаль, але ми все можемо відчувати себе покинутими в певний момент життя. Проте, вчені говорять, що більш тривалі періоди самотності можуть сильно впливати на людину.
Намагаючись зрозуміти, як тривала самотність впливає на наші когнітивні здібності, дослідники вивчили дані медичного банку. Вчені аналізували зв’язок між постійною самотністю і майбутнім розвитком деменції і ХА.
Беручи до уваги вплив віку, статі, освіти, соціальних зв’язків, фізичного здоров’я і генетичного ризику, вчені прийшли до висновку, що постійна самотність пов’язана з більш високим ризиком розвитку когнітивних порушень. А ось періоди самотності, які то виникають, то проходять, були пов’язані з більш низьким ризиком розвитку деменції і ХА після 18 років у порівнянні з повною відсутністю самотності.
«У той час, як постійна самотність становить загрозу здоров’ю мозку, психологічна стійкість [яка розвивається після несприятливого життєвого досвіду] може пояснити, чому” минуща “самотність може” захищати “від деменції», – пояснює автор роботи Венді Цю.
На думку дослідників, ці результати повинні вплинути на майбутні роботи, які вивчають фактори, що роблять людей більш пристосованими до несприятливих життєвих ситуацій.
Натхнення: www.popmech.ru