Людський мозок — найбільш неприступне для патогенних мікроорганізмів місце. Його захищає гематоенцефалічний бар’єр, який підтримує гомеостаз нервової системи. Тим не менше, існують паразити, здатні обійти захист, проникнути в мозок і викликати серйозні захворювання.
Невидимий вбивця
Амеба неглерія Фоулера (Naegleria fowleri) мешкає в теплих прісноводних озерах і річках з повільною течією. Вона може разом з водою потрапити в носову порожнину дітей і молодих людей, які купаються, після чого знаходить по нервах шлях в мозок, де викликає небезпечне захворювання — первинний амебний менінгоенцефаліт. Це рідкісне захворювання найчастіше (у 95 відсотках випадків) призводить до болісної смерті. Через кілька днів після зараження виникають головний біль, запаморочення, підвищується температура. Стан хворого швидко погіршується, починаються судоми, епілептичні напади, галюцинації. Хворий втрачає нюху, слуху або зору. Амеби атакують нервові клітини, буквально поїдаючи мозок людини.
Амеби здатні уникнути протидії імунної системи людини. Потрапляючи в ніс, вони закріплюються на слизовій оболонці, звідки впроваджуються в нюховий нерв, що веде безпосередньо до мозку. Досягнувши нюхової цибулини (структури в нижній частині лобових часток головного мозку), мікроорганізми починають руйнувати нервові тканини. Це і призводить до втрати нюху і смаку приблизно на п’ятий день після зараження. Нюхова цибулина служить плацдармом для подальшого поширення неглерії по всьому мозку.
Амеби вражають мозкову оболонку. Відповідна реакція імунної системи, яка посилає лімфоцити на боротьбу з інфекцією, викликає велике запалення. У пацієнта сильно болить голова, шия стає ригідною, виникає нудота і блювота. Однак імунітет не в силах зупинити неглерії, що поширюються по центральній нервовій системі. З’являються вторинні симптоми: марення, галюцинації, сплутаність свідомості та судоми. Найбільше страждають лобові частки мозку, тому що вони знаходяться поблизу від нюхової цибулини.
Людина гине не через втрату нервових клітин, а через пов’язані з активністю лімфоцитів набряки, що підвищують тиск в черепі. Зрештою порушується зв’язок між головним і спинним мозком, і хворий гине від дихальної недостатності.
Щоб неглерії опинилися у верхніх дихальних шляхах, потрібно досить багато води. У групу ризику входять ті, хто займається водними видами спорту, дайвінгом або вейкбордингом. Був описаний випадок зараження амебами під час баптистського хрещення.
Амебний менінгоенцефаліт за всю історію діагностувався лише у кількох сотень людей по всьому світу. Уперше це захворювання було описано у 1965 році в австралійському місті Аделаїді. Пізніше випадки зараження реєструвалися в південних штатах США, Європі, Індії, країнах Близького Сходу та Азії. Однак зараз Naegleria fowleri зустрічається навіть у раніше не характерних для неї регіонах — через зміни клімату.
У 2016 році Управління по санітарному нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів (FDA) схвалило застосування препарату мілтефозин проти амебної інфекції — після того, як декількох дітей вдалося з його допомогою вилікувати від менінгоенцефаліту.
Мозковий черв’як
Набагато більш поширена паразитарна інфекція мозку, викликана попаданням в центральну нервову систему цистицерків — личинок стрічкового свинячого ціп’яка (Taenia solium). Національні інститути охорони здоров’я США класифікують нейроцистицеркоз як провідну причину епілепсії у всьому світі. За даними ВООЗ, зараз більше 50 мільйонів людей заражені стрічковими черв’яками, а в одних тільки США щорічно фіксуються близько двох тисяч нових випадків нейроцистицеркозу.
Личинки ціп’яка проникають в мозок людини після потрапляння яєць гельмінтів в шлунково-кишковий тракт. Яйце — це міхур, досягає розмірів волоського горіха. У шлунку його оболонка розчиняється, личинка проникає в стінки кишечника і розноситься по організму через кровоносні судини. У більш ніж половині випадків цистицерки заносяться в центральну нервову систему.
Цистицерк може перебувати в порожнині шлуночків, де вільно плаває в спинномозковій рідині, в м’яких мозкових оболонках або в корі головного мозку. Присутність хробака викликає хронічне запалення і чинить токсичний вплив на центральну нервову систему. У пацієнта можуть спостерігатися парези або паралічі кінцівок, сильні головні болі, порушення мови, епілептичні припадки і навіть зміни у психіці.
Людина може жити спокійно десятиліттями, не знаючи, що в його голові поселився паразит. Це відбувається через те, що черв’як, мабуть, виробляє речовини, які пригнічують імунну реакцію. Але рано чи пізно свинячий ціп’як вмирає, перетворюючись в труп. Імунітет негайно завдає удар у відповідь, що і призводить до виникнення неврологічних симптомів.
Нейроцистицеркоз поширений у країнах Азії, Центральної Африки та Латинської Америки. Вважається, що в деяких регіонах свинячим ціп’яком заражені до 25 відсотків населення. У 2015 році від стрічкових черв’яків загинули близько 400 людей по всьому світу.
Найчастіше яйця паразитів потрапляють в організм людини через брудну воду і немиті овочі, а також внаслідок вживання в їжу сирого м’яса.
- В Антарктиді знайшли величезну кількість останків динозаврів (відео+фото)
- В Іспанії голодний борсук відкопав скарб пізньоримської епохи (фото)
Зомбі-паразит
Токсоплазма — протист, господарями якого виступають переважно кішки. Однак ним заражаються і люди, що, втім, в більшості випадків нічим особливим не загрожує. Токсоплазма небезпечна тільки для вагітних жінок і людей зі зниженим імунітетом. У той же час ряд вчених вважає, що протисти також можуть впливати на поведінку людини, майже змушуючи її заводити кішок.
Доведено, що миші, заражені мікроорганізмами, менше бояться представників сімейства котячих. В результаті такі гризуни частіше стають жертвами домашніх тварин, а протисти успішно проникають в організм своїх основних господарів. Аналогічний механізм був запропонований і для людей біологом Кевіном Лафферті (Kevin D. Lafferty) з Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі. Вчений виявив, що в тих регіонах, де значна частина населення заражена токсоплазмою, поширений також невротизм, що впливає на розвиток культури. Слід зауважити, що ця кореляція не говорить про причинно-наслідковий зв’язок. Тому припущення про вплив паразитів на поведінку людини поки залишається непідтвердженою гіпотезою, незважаючи на її популярність.