Тунель, що веде до яскравого світла, став майже універсальним символом смерті в популярній культурі. Люди, які були на межі життя і смерті або пережили коротку зупинку серця, часто розповідають про рух крізь темний простір до сліпучого сяйва. Інші ж описують безмежні світлі простори, вигнуті горизонти чи відчуття повного занурення у світло.
Попри цю різноманітність, нове дослідження, про яке розповідає ScienceAlert, виявило спільну рису таких переживань. Коли 50 людей із досвідом клінічної смерті попросили намалювати простори, які вони пам’ятають, з’ясувалося, що геометрія цих «інших світів» пов’язана з кольорами, які люди бачили.
Як досліджували досвід на межі смерті
Переживання клінічної смерті давно цікавлять і широку публіку, і науковців, але вивчати їх складно. Люди описують їх як надзвичайно емоційні, особисті чи духовні події, які важко передати словами. Стандартні опитувальники фіксують окремі елементи — тунель, світло, вихід із тіла, — але не здатні передати повну складність простору й руху в ньому.
Дослідниця нейрофеноменології Франс Лернер (France Lerner) з Університету Хайфи в Ізраїлі та її колеги вирішили підійти до проблеми візуально. Вони припустили, що малюнки можуть виявити закономірності, які губляться в описах словами.
Команда залучила 50 людей, які повідомляли про досвід на межі смерті. В онлайн-сесіях учасників просили поетапно відтворити свої спогади, користуючись каталогом геометричних піктограм. Кожен мав розбити переживання на стадії та для кожної позначити:
- форму простору, в якому він перебував;
- своє положення в цьому просторі;
- напрямок і характер руху;
- кольори, які він пам’ятає.
Отримані «карти» дослідники зібрали в базу даних і порівняли між собою, шукаючи спільні риси в геометрії та пов’язаних із нею відчуттях.
Чотири типи просторів і дивний зв’язок із кольором
Попри глибоко особистий характер цих переживань, у малюнках постійно повторювалися певні форми. Науковці виділили чотири основні категорії:
- конічні простори — сюди входив і знайомий «тунель»;
- широкі вигнуті простори — на кшталт арок чи склепінь;
- пласкіші, м’яко вигнуті простори;
- оточувальні простори, які ніби повністю огортають спостерігача, як внутрішність сфери чи овалу.
Найцікавіша закономірність виявилася не лише у формах, а в тому, як із ними поєднувалися кольори. Із 28 конічних просторів, які відтворили учасники, 22 були ахроматичними — тобто сприймалися у чорному, білому, сірому або як світло без виразного кольору.
Натомість із 31 широкого вигнутого простору 27 описувалися як кольорові. Дві інші категорії форм давали змішану картину — і кольорових, і безколірних переживань. Але контраст між «тунелями» та широкими вигнутими просторами був особливо разючим.
На думку авторів, цей зв’язок між формою й кольором може підказати, які саме процеси сприйняття лежать в основі таких видінь на межі життя і смерті.
Можливі пояснення з боку нейронауки
Лернер і її колеги посилаються на вже відомі з нейронауки візуальні явища, які частково нагадують отримані картини. Один із прикладів — так зване «тунельне бачення», що виникає, коли порушується постачання кисню до сітківки або мозку й поле зору звужується до центральної ділянки.
Переважання чорного, білого та сірого в тунельних просторах також має аналог у звичайному зорі. В умовах слабкого освітлення наші очі втрачають чутливість до кольору, і провідну роль беруть на себе світлочутливі клітини, що працюють у темряві.
Деякі з описаних учасниками безмежних, огортаючих просторів нагадують феномен, відомий як ефект Ґанцфельда (Ganzfeld effect). Коли людина дивиться на однорідне, незмінне поле (наприклад, рівномірне світло без деталей), це може спричиняти незвичні відчуття та навіть галюцинації.
Втім, подібні паралелі ще не пояснюють, що саме спричинило переживання учасників. Автори підкреслюють, що їхня робота описує й порівнює простори, які люди пам’ятають, але не встановлює механізми, що стоять за ними.
Обмеження дослідження і що лишається невідомим
Дослідження має кілька важливих обмежень. По-перше, вибірка була невеликою і самовибірковою: брали участь люди, які самі відгукнулися й були готові ділитися досвідом. По-друге, вони відтворювали події, що іноді сталися багато років тому, тож пам’ять могла змінитися.
По-третє, набір геометричних піктограм, хоч і спирався на попередні роботи, міг ненавмисно спрямувати учасників до певних форм. Дослідники також вели сесії, що могло внести тонкі упередження в те, як люди описували й малювали свої переживання.
Нарешті, без групи порівняння — наприклад, людей, які б аналогічно відтворювали інші незвичні стани свідомості — неможливо сказати, чи є виявлені геометричні закономірності унікальними саме для досвіду на межі смерті.
Попри це, візуальне картографування таких переживань показало аспект, який раніше майже не вивчали: просторову структуру й пов’язану з нею кольорову палітру. Це натякає, що, аби краще зрозуміти «потойбічні» відчуття мозку на межі життя і смерті, іноді потрібно ставити запитання іншою «мовою» — мовою форм і зображень, а не лише слів.