Земля

Одна з теорій вимирання неандертальців виявилася невірною

На цей момент у вчених є кілька теорій зникнення неандертальців. Серед них хвороби, витіснення і знищення більш сучасними видами і кліматичні зміни. Нещодавнє дослідження Болонського університету прийшоло до висновку, що погодні умови не могли вплинути на життя цього виду.

©canva

Дослідники зосередилися на карстовому плато Мурге в Апулії, де неандертальці і людина розумна (Homo Sapiens) співіснували, щонайменше 3000 років, приблизно з 45 000 до 42 000 років тому. Дані, отримані зі сталагмітів, показали, що кліматичні зміни, які відбулися за цей проміжок часу, не були особливо значними.

Гіпотеза про те, що зміна клімату була одним з чинників вимирання неандертальців (це сталося у Європі майже 42 000 років тому), знайшла значну підтримку в науковій спільноті. Згідно з цією теорією, під час останнього льодовикового періоду різкі й швидкі зміни погоди були вирішальним фактором вимирання неандертальців через все більш холодну й суху погоду.

Підтвердження таких змін вчені можуть знайти в крижаних кернах Гренландії та інших палеокліматичних архівах континентальної Європи. Однак на цю мить ніхто не проводив палеокліматичну реконструкцію західного Середземномор’я, яке багате доісторичними знахідками.

Дослідницька група Болонського університету вирішила, що цей пробіл повинен бути закритий і вирушила на плато Мурге в Апулії.

«Апулія є ключем до нашого розуміння антропологічних рухів. Ми знаємо, що і неандертальці, і Homo Sapiens жили там приблизно 45 000 років назад», — розповідають автори дослідження. «У світі існує дуже мало інших областей, де обидва види співіснували у відносно невеликому просторі. Це робить плато Мурге ідеальним місцем для вивчення клімату і біокультурних основ переходу від неандертальців до «сапієнс»».

Відповіді на свої запитання вчені отримали в сталагмітах. Ці скельні утворення піднімаються з дна карстових печер завдяки краплям води зі стелі і є свого роду палеокліматичними і палеоекологічними архівами. Їх утворення за допомогою дощової води показує докази наявності або відсутності опадів. Крім того, вони зроблені з кальциту, який містить ізотопи вуглецю і кисню. Останні дають точну інформацію про те, якою була земля, і скільки йшов дощ в період формування сталагмітів.

Дослідники виявили, що Апулійські сталагміти були сформовані в ході стабільного темпу капання в останній і попередній льодовикові періоди. Це означає, що за досліджувані тисячоліття різких змін клімату не сталося.

Серед усіх проаналізованих сталагмітів один був особливо важливим. Дослідники взяли зразки 50-сантиметрового каменю і провели 27 високоточних датувань і 2700 аналізів стабільних ізотопів вуглецю та кисню. Згідно з датуванням цей сталагміт сформувався між 106 000 27 000 роками тому. Він являє собою найдовшу хронологію останнього льодовикового періоду в західному Середземномор’ї і в Європі. Більш того, він не показав ніяких слідів різких змін клімату, які могли б призвести до вимирання неандертальців.

Отримані результати показують, що різкі зміни клімату під час останнього льодовикового періоду зробили на Середземномор’ї інший вплив, ніж на континентальну Європу і Гренландію. Це виключає гіпотезу про те, що кліматичні зміни відповідальні за вимирання неандертальців.

Натхнення: www.popmech.ru

Back to top button