Коли Христофор Колумб 12 жовтня 1492 року висадився на одному з Багамських островів, який нині називається Сан-Сальвадор, він побачив місцевих люкаян, що вийшли його зустріти. У щоденнику мореплавець писав про «великі натовпи людей», які вітали прибульців, торгували з ними та розповідали про інші групи на сусідніх островах. За кілька десятиліть після цієї зустрічі корінне населення Америки зазнало катастрофічного занепаду через епідемії, війну та поневолення — процес, який антрополог Ерік Вульф назвав «Великим Вимиранням».
Упродовж століть дослідники намагаються з’ясувати, скільки корінних жителів жили в Америках безпосередньо перед появою європейців. Відповідь виявилася напрочуд складною: оцінки, засновані на історичних переписах, археологічних даних і розрахунках «вантажопідіймальності» ландшафту, різнилися на порядки. Як розповідає матеріал Live Science, нові демографічні дослідження показують: чисельність багатьох корінних спільнот досягла піку за кілька століть до Колумба — і якби європейці прибули тоді, історія континенту могла б скластися інакше.
Від гігантських оцінок до регіональних підрахунків
Люди мешкають в Америках щонайменше 14 000 років, потрапивши сюди через район Берінгової протоки. Археологічні знахідки свідчать, що перші поселенці досить швидко розселилися новими територіями. Але те, що сталося з населенням від цього раннього розселення до часу Колумба, — величезна невідомість. Оцінки чисельності корінних народів у 1492 році коливалися від 1 мільйона до 112 мільйонів людей.
«Ми не маємо гарних кількісних оцінок, — визнає антрополог Джордж Мілнер (George Milner) з Пенсільванського університету. — Числа буквально всюди». Одним із перших, хто спробував системно підрахувати населення Америки до Колумба, був антрополог Генрі Добінс (Henry Dobyns). У книжці 1983 року він поєднав оцінки того, скільки людей можуть прогодувати різні типи ландшафтів, з описами епідемій XVI століття й отримав приблизно 112 мільйонів мешканців — більш ніж у сто разів більше, ніж припускали деякі попередні фахівці.
За словами Мілнера, Добінс фактично «заповнив» ландшафт до максимальної місткості, вважаючи, що всі екологічно подібні території заселені однаково щільно, а епідемії поширювалися майже всюди. Однак хвиля археологічних досліджень у 1970–1980-х роках показала, що заселення Америки було далеко не рівномірним. Це означало, що оцінки Добінса значно завищені.
Після цього вчені переключилися на детальніші регіональні дослідження. Вони використовували щільність фрагментів кераміки, кількість кам’яних знарядь і відщепів, розміри й число жител, а також дані про смертність за людськими рештками. У 2019 році географи узагальнили 129 таких регіональних оцінок із 82 опублікованих праць, щоб змоделювати розподіл населення по всьому Західному півкулі станом на 1492 рік.
Автори поділили територію на сім регіонів — Кариби, Мексика, Центральна Америка, землі Інків, Амазонія, Північна Америка та решта Америки — і отримали сукупну оцінку близько 60,5 мільйона людей. Для Північної Америки (сучасні Канада та США) вони назвали діапазон у 3–6 мільйонів — менше ніж третина від 18 мільйонів, які свого часу припускав Добінс.
Скільки людей жило в Північній Америці
Найчисельнішими групами Західної півкулі в 1492 році, за даними того ж дослідження, були ацтеки (переважно на території сучасної Мексики) та інки вздовж західного узбережжя Південної Америки. Водночас найкраще археологи вивчили саме корінні народи США і Канади.
У 2010 році Джордж Мілнер разом із географом Джорджем Чапліном (George Chaplin) детально проаналізували Східну Північну Америку. Вони поєднали відомості про розміри історичних груп із площами археологічних поселень і оцінили розташування та розміри «населених агрегатів». За цим підходом у східній частині США та південно-східній Канаді жило близько 1,6 мільйона людей.
Загалом їхні середні оцінки вказували, що вся Північна Америка на початку XVI століття — до масового поширення європейських хвороб — мала приблизно 2,8–5,7 мільйона мешканців, а «найкраща оцінка» становила близько 3,8 мільйона осіб.
Радіовуглецеві дати як індикатор чисельності
Археолог Роберт Келлі (Robert Kelly) з Університету Вайомінга наголошує, що для співставних оцінок у різних регіонах потрібні універсальні показники. Один із таких — матеріали, які можна датувати радіовуглецевим методом. У всіх спільнот були вогнища для обігріву та готування їжі, а вугілля з цих вогнищ добре піддається аналізу ізотопу вуглецю-14.
У Північній Америці дати за деревним вугіллям, кістками тварин і рослинними рештками з археологічних пам’яток зібрані в Канадській археологічній радіовуглецевій базі даних (CARD). У 2009 році географ Меттью Перос (Matthew Peros) та його колеги математично поєднали діапазони цих дат, створивши криву, що показує, наскільки часто з’являються C-14 дати в різні періоди часу. Тоді база CARD містила близько 25 000 записів.
Припускаючи, що в періоди з більшою кількістю людей утворювалося й більше матеріалу для радіовуглецевого датування, дослідники трактували форму цієї кривої як непрямий показник зростання та спаду населення. Вони виявили швидке зростання чисельності Північної Америки приблизно від 50 року до н.е. з піком близько 1150 року н.е. Після цього, аж до контактів з європейцями, населення, імовірно, скорочувалося — можливо, через вищу смертність від хвороб на кшталт туберкульозу у щільніших поселеннях.
«Дата 1150 року була цікавою та несподіваною, — зізнається Перос. — Я припускав, що пік припаде радше на 1500 рік, одразу після появи європейців».
У новішому дослідженні 2025 року Келлі й співавтори, використавши значно розширену базу CARD — уже понад 100 000 дат — отримали схожий часовий пік. Вони наголошують, що, хоча корінні народи й були спустошені контактом з Європою, їхня чисельність не просто росла до максимуму близько 1500 року, а потім різко впала: є ознаки невеликого відновлення перед самим 1500 роком.
Конкретні числа та можливі сценарії
Перос пояснює, що поєднавши криву радіовуглецевих дат із початковою чисельністю засновницької групи та середніми темпами річного приросту, можна оцінити кількість людей у Північній Америці в певний момент — наприклад, у 1492 році. У своїй роботі він і колеги припустили, що близько 15 000 років тому на континент увійшла відносно невелика група — приблизно 1 000 осіб.
За таких початкових умов максимальна чисельність населення Північної Америки становила близько 2,5 мільйона людей у 1150 році та зменшилася до приблизно 1,8 мільйона до часу Колумба. Однак якщо люди з’явилися тут значно раніше, ніж 15 000 років тому, або їх було більше, як припускають деякі знахідки (зокрема, сліди в Уайт-Сендс у Нью-Мексико віком близько 23 000 років), ці цифри можуть бути вищими.
«Якби європейці спробували заснувати поселення у 1000 році н.е., вони зіштовхнулися б із набагато більшим корінним населенням», — зазначає Келлі. Тоді, наприклад, місто Кахокія біля сучасного Сент-Луїса займало близько 16 квадратних кілометрів і налічувало майже 20 000 жителів. Така держава могла виставити тисячі воїнів, і досвід європейців, на думку Келлі, був би зовсім іншим: «Це могла б бути зовсім інша історія».
Навіщо рахувати корінне населення минулого
Експерти, з якими спілкувалися журналісти, оцінюють населення територій сучасних США та Канади до 1492 року загалом у 2–4 мільйони людей. Детальне археологічне опрацювання саме цього регіону дає надію, що згодом науковці зможуть точніше відновити й чисельність усього Західного півкулі.
Мілнер вважає, що це врешті-решт стане реальністю, хоча й навряд чи дуже швидко: така робота потребує багато часу та не виглядає «яскравою» зовні. Втім, за його словами, демографічні реконструкції мають велике значення, зокрема й для розуміння сучасних викликів.
За життя самого Мілнера населення світу більш ніж подвоїлося — темп, безпрецедентний в історії людства. Екологічні науковці намагаються простежити, що відбувалося з людськими популяціями впродовж тривалих періодів, аби окреслити можливий діапазон майбутніх змін і ухвалювати обґрунтовані рішення про використання ландшафтів.
Не менш важливою є й історична перспектива. «Північна Америка не була порожнім континентом, коли прибули європейці, — наголошує Перос. — Люди й цивілізації існували практично всюди в Америках упродовж дуже тривалого часу. Це важливо розуміти, коли ми говоримо про примирення й робимо земельні визнання».