Існують безліч легенд про те, як помер Чингісхан: починаючи від падіння з коня і закінчуючи втратою крові після кастрації. Однак нове дослідження показало, що правитель Монгольської імперії, ймовірно, загинув більш прозаїчно – від бубонної чуми.
Чингісхан – засновник і перший великий хан Монгольської імперії, яка на момент його смерті в 1227 році була в 2,5 рази більше за територією, ніж Римська імперія. Про його смерть відомо зовсім небагато: Чингісхан був похований в безіменній могилі, яка, можливо, була глибиною 20 метрів (згідно з традицією поховання сюннуських царів).
На думку вчених, щоб вшанувати або заплямувати пам’ять Чингісхана, союзники і вороги монголів розповідали різні легенди про смерть хана. Одна історія стверджує, що він помер від втрати крові після того, як його каструвала принцеса тангутів, тибето-бірманського племені на північному заході Китаю. В іншій популярній історії говориться, що Чингісхан помер від травм після падіння з коня, під час битви з китайськими військами.
У новому дослідженні, опублікованому в International Journal of Infectious Diseases , вчені припустили, що всі ці легенди, мабуть, не були пов’язані з реальною причиною смерті Чингісхана.
Команда вирішила вивчити смерть Чингісхана з історико-медичної точки зору. Вони зосередилися на «Історії Юаня», історичному тексті, створеному за часів династії Мін в Китаї. У тексті йдеться, що Чингісхан відчув себе погано і з 18 по 25 серпня 1227 року в нього піднялася температура. Через 8 днів після початку хвороби він помер.
Раніше вчені припускали, що правитель помер від черевного тифу, хоча нове дослідження стверджує, що жодні симптоми, пов’язані з цим захворюванням, такі як блювота і біль в животі, не згадуються.
Вчені стверджують, що «з урахуванням загальних обставин хвороби, якою охоплено його армію ще в 1226 році, можна запропонувати більш розумний висновок і ретроспективний діагноз – чума, найбільш древня, що змінює історію і все ще існуюча хвороба».
Незважаючи на те що легендарним особистостям часто приписують химерні і героїчні смерті, дослідники підкреслюють, що історики повинні брати до уваги епідемії інфекційних захворювань.
Натхнення: www.popmech.ru