«Природа жорстока, але справедлива»… «Сильний пожирає слабшого»… «За надмірності треба платити»… Ці формули в’їлися в нашу свідомість краще від десяти заповідей, пишуть у своїй книзі «Чому ми хворіємо? Відповіді еволюційної медицини» Рандольф Нессе і Джордж Вільямс. Але не все в житті підпорядковується ясним, невблаганним законам буття.
Ось, наприклад, хвороби. Вони накидаються на нас раптово. Ми перебираємо в пам’яті минуле і не можемо зрозуміти, як і чому захворіли. Недуги, здається, вражають без всякої логіки. Вони щадять старих і винищують немовлят. Але чи так це насправді?..
Розібратися в таємницях наших страждань допоможуть фахівці нової наукової дисципліни — еволюційної медицини. Пошук виводить їх далеко в минуле, змушуючи згадати становлення Homo sapiens.
Власне кажучи, їх метод не новий. Вже давно анатоми, вдивляючись у сучасників, знаходять прикмети давніх епох — рудименти. Так, легкий волосяний покрив ми носимо в пам’яті про звірячу вовну, яка покривала колись тіла давніх гомінід, що захищала їх від холоду. Такими ж пережитками минулого здаються хвостові хребці, бо ніхто з людей давно не має хвоста. Тому можливо, і багато хвороб, які вбивають нас зараз, дісталися нам як недобра пам’ять про минуле?
Зазвичай недуги ми зустрічаємо у всеозброєння. Наш організм складається приблизно з десяти квадрильйонів клітин. Кожна з них має хімічну мітку. Цей знак все одно що паспорт або мундир. Якщо він є, одразу видно, що перед нами «підданий» величезного «організму-держави». Якщо його немає, значить, сюди пробрався сторонній, чужинець, і розправа з ним миттєва.
У цьому суспільстві панують драконівські закони: за носіння підробленої або неохайної мітки негайна смертна кара. Кожна сота клітина нашого організму працює в цій «службі безпеки»: вистежує, контролює, розправляється, наводить порядок. Все наше тіло знаходиться під її невсипущим наглядом.
Інакше і бути не може. Адже організм — це держава, яка безперервно веде війну з ворогами, проникаючими зовні, Ситуація схожа на ту, що описував у своїй антиутопії «1984» Джордж Оруелл.
І все-таки деякі недуги ми не розпізнаємо впритул. Напрошуються два висновки. Або ця хвороба стала докучати організму людини через багато тисяч років після її появи, і ніякої зброї проти її збудників він не має. Наочний тому приклад: масове вимирання індіанців Північної Америки від незнайомих їм і, на наш погляд, не дуже небезпечних хвороб, завезених європейцями.
Інший висновок — в історії людства ці хвороби зіграли свою позитивну роль. Вони були чимось корисні для стародавньої людини, і тому ми, їхні слабкі нащадки, мучимося і страждаємо, не розуміючи, що не варто так клясти «цю напасть». Вона — зброя, що захищає нас від більш страшних недуг.
Можливо, багато наших недуг рятували наш рід під час воєн? І тоді їх можна назвати не «бичем, язвящим людей», а іржавою зброєю еволюції.
[ads2] Спробуємо розглянути обидва варіанти. Почнемо з підступних ворогів, що крадуться до нас з того боку, звідки не виставлені вартові.Хворобою XX століття, як вже говорилося, став рак. Шкідливі пухлини готові поволі вразити практично будь-який орган нашого тіла. А ми? Ми навіть не знаємо в точності, як виникає рак. Наш організм бурхливо реагує на легку застуду, спершу просто не помічає, що всередині нього всілася пухлина, — як птах не відрізняє, що в її гнізді оселилося зозуленя.
Ми б’ємо на сполох, лише коли хвороба стає невиліковною. У чому ж справа? Напевно, в тому, що в давнину люди вкрай рідко хворіли на рак.
Очевидно, насамперед від раку страждали лише люди, які доживали до мафусаілового століття. А оскільки таких було дуже мало і багато поколінь помирали молодими, то природа не подбала навіть про попереджувальні знаки — симптоми, які негайно підказали б про появу пухлини. А от коли середня тривалість життя різко збільшилася, на нас епідемією звалився рак — колись недуга настільки ж екзотична, як, наприклад, муковісцидоз.
Тепер звернемося до іншого варіанту — до того, що «корисне, з простроченим терміном придатності» починає нам швидше шкодити, ніж допомогти.
Сто тисяч років тому, коли Homo sapiens заселив африканські савани, він не літав на тряскому аероплані, не плавав на кораблі ні в шторм, ні в штиль і навіть не катався на каруселі під радісний сміх родичів. Між тим на палубі корабля, в салоні старенького літака та під час атракціону нас часто загойдує. Бідного страждальця буквально вивертає навиворіт. Напад «морської хвороби» протікає болісно, хоч до цих недуг її і не зарахуєш. Чому ж наш організм реагує бурхливо?
Тому що страждає вестибулярний апарат. Ми втрачаємо орієнтування в просторі. Що це означало в ті часи, коли не було ні авіації, ні навігації? Що в організм потрапила отрута! Наших предків, які не потрапляли в транспортні пригоди, нудило, лише коли вони з’їдали щось отруйне. Організм тоді дуже швидко вивергав з’їдене, сподіваючись врятуватися від токсинів. Ось і тепер, варто нам вибратися на палубу гойдаючого корабля, як організм намагається повторити давній досвід, який допомагав предкам.
Так йде справа і з шкідливими звичками. Вважається, що бути товстим погано. Батьки віднаджують дітей від смачненьких булочок, картопляних чіпсів, пишних гамбургерів і солодкуватої кока-коли, раз і назавжди з’ясувавши, що, додаючи калорії, ми віднімаємо здоров’я. Але діти всі так само тягнуться до забороненої їжі і вередують. Щось глибинне, підсвідоме спонукає їх харчуватися всупереч науці.
Відповідь треба шукати знову ж таки в минулому. В льодовиковому періоді в їжі людини постійно не вистачало жирів, вуглеводів і цукрів. Раціон був дуже мізерний. Довгою, суворою зимою люди слабшали і вмирали від нестачі поживних речовин. Врятуватися можна було лише роздобувши що-небудь дуже поживне, що містило калорії. Так у нас вкоренилася тяга до їжі, яка допомагає нагуляти жирок.
Читайте також:
За біологічними мірками, льодовиковий період закінчився «якихось кілька днів тому». Ми ще не встигли відвикнути від поганої манери не проносити шматок повз рота. Дієти не допомагають. Посидівши на них, ми найчастіше тут же «опам’ятовуємся» і знову починаємо повніти, мимоволі з’їдаючи «за себе і за свого предка». Краще зрозуміти всю марність спроб і заспокоїтися. Вгодована людина легше переносить негаразди. Товстошкірих оптимістів нічим не проб’єш.
Отже, ми самі вирішуємо, що вважати хворобою. Невже нас постійно треба лікувати? Ні, звичайно. У багатьох випадках те, що ми розуміємо під «хворобою», швидше виявляє нашу самооцінку, наше побажання собі («Хочу бути струнким і мати пишну шевелюру!»), а зовсім не свідчить про небезпечне порушення функцій організму.
Отже, не все, що здається нам хворобою, треба неодмінно лікувати. Між іншим, в інших випадках, лікарі борються із самою людиною. Депресію можна труїти таблетками, поки пацієнт не помре або «не підсяде на колеса». В інших випадках лікарі на догоду нам беруться лікувати симптоми, не добираючись до самої хвороби.
Особливо грішать цим фармацевти, які посилено рекламують таблетки і мікстури, які пригнічують кашель, «збивають жар», «позбавляють від нежитю». З таким же успіхом можна запевняти, що парасолька, піднята над головою, позбавляє від дощу». Ваша голова, дійсно, залишиться сухою, але ноги як і раніше будуть крокувати по калюжах.
Жар, кашель, нежить — все це симптоми битви, що відбувається в організмі хворого. І якщо звуки січі вам обтяжливі, ви можете озброїти союзне вам військо картонними мечами — прийняти новомодну таблетку. Всі ознаки чвари зникнуть, але армія буде розбита і хвороба переможе!
Температура — той меч, яким скористався ваш організм. Температура підвищується тому, що багато бактерій і вірусів погано переносять навіть невелике її зростання. Поки у вашому організмі тримається жар, вороги, що проникли в нього, гинуть сотнями. Прийнявши якийсь засіб, що знижує жар, ви допоможете їм, дасте їм перепочинок, а потім, лежачи на лікарняному ліжку, будете дивуватися, чому у вас такий поганий імунітет.
Кашель і нежить теж наша зброя. Ми викидаємо мікроби назовні, щоб вони не плодилися всередині нас, отруюючи організм. Якщо ми, ковтнувши що-небудь з нинішніх «чудодійних засобів», тут же позбавимося від нежиті, то насправді ми лише зрадимо організм на милість хвороби. Ми закриємо дверцята, через які він міг виганяти своїх ворогів, і вони з подвоєною силою приймаються губити нас.
Бурхлива реакція збільшує шанси на виживання! Так що хворійте на здоров’я.
Натхнення: nlo-mir.ru