Міжнародна група вчених пояснила глибокі відмінності в складі Землі і Марса тим, що Червона планета сформувалася не там, де вона знаходиться зараз, а значно далі — в Головному поясі астероїдів. Лише потім вона мігрувала всередину Сонячної системи, що і пояснює дивацтва в її складі. Відповідна стаття опублікована у Earth and Planetary Science Letters.
Після висадки земних апаратів на Марс і виявлення на Землі метеоритів марсіанського походження постало питання про те, чому Червона планета так сильно відрізняється за складом від нашої. Наприклад, силікати, виявлені на ній по щільності сильно поступаються земним. При цьому склад твердих планет, що формувалися настільки близько один від одного, як Марс і Земля в теорії має бути дуже близький.
Автори нової роботи спробували змоделювати процес утворення обох планет в рамках гіпотези Великого лавірування. Це домінуюче на сьогодні пояснення базових дивацтв Сонячної системи — наприклад, того, що маса Венери і Землі у багато разів більша, ніж Марса. За цією гіпотезою, Юпітер і Сатурн в ході гравітаційної взаємодії один з одним і з Сонцем спочатку мігрували ближче до світила — аж до орбіти сьогоднішнього Марса — а потім повернулися назад. По дорозі вони, немов «пилососом», зачистили район Головного поясу астероїдів від протопланетних дрібних тіл, чого там так і не утворилося нових планет. Попутно частково «зачистили» і орбіту Марса, від чого його маса в дев’ять разів менша земної.
- Астрономи дізналися передісторію “пекельної ” екзопланети Янсен
- Експерт: Інопланетяни не стануть нападати на Землю
Однак у кількох відсотках випадків в моделюванні дослідників виявлялося, що Марс утворився не там, де він знаходиться зараз, а в 1,5 рази далі від Сонця — в Головному поясі астероїдів. В цьому випадку у нього дійсно повинна бути менша щільність. За рахунок «гравітаційного пилососа», у вигляді мігруючого через пояс Юпітера, найбільш важкі і щільні протопланетні тіла були захоплені звідти. Тому на долю молодого Марса дісталися лише найбільш легкі силікати.
Потім, в силу гравітаційної нестабільності від проходження великих планет, Марс мігрував ближче до Сонця. Це може пояснювати, чому ранній Марс був тепліше сьогоднішнього і на ньому було більше води. Пояс астероїдів далі від Сонця, і водний лід звідти слабкіше випаровується сонячними променями. Тому спершу молода планета мала більше води і легких газів. Лише потім вона втратила основну частину під дією сонячного вітру при відсутності власного захисного магнітного поля.