Тварини, яких з дитинства ростили люди, прив’язуються до дресирувальників і важко переживають розлуку. Залишаючись на самоті, вовки починають шукати господаря і відчувають стрес. Вчені вважають, що це може бути пов’язано зі звичкою формувати соціальні зв’язки поза зграєю, що і допомогло одомашнити предка сучасних собак в давнину.
Група вчених з Гейдельберзького університету відібрала 11 вовків, яких ростили і вигодовували люди. У перші місяці життя тварини проводили з господарями 22-24 години в день, а потім їх поміщали в зграю. Двоє з 11 вовків контактували не тільки з людиною, але і з іншими вовченятами.
Дослідники провели кілька експериментів, щоб з’ясувати, як тварини, вирощені дресувальниками, будуть ставитися до людини. Вовків відвели в незнайомий їм ліс на прогулянку разом з двома людьми: господарем і незнайомцем. Під час досліду один з них тримав вовка на повідку, а інший, попрощавшись, пішов на кілька хвилин. Схожий досвід провели на дев’яти собаках.
Експерименти записувалися на камеру, після чого вчені оцінювали і порівнювали поведінку тварин. Увагу звертали на прояви стресу (скиглення, сопіння або гавкіт), спроби знайти господаря (дослідження місцевості, жування повідця і прагнення піти на пошуки) і відношення до людини, що тримає поводок. Результати дослідження опубліковані в журналі Scientific Reports.
Аналіз показав, що собаки і вовки поводяться однаково. Якщо їх в незнайомому місці залишав дресирувальник або господар, звірі починали нервувати і скиглити, а також тягнули поводок в бік, де зник чоловік; коли йшов незнайомець, вони майже не реагували і продовжували спокійно вивчати околиці. «Ми були здивовані, як мало відмінностей виявилося між поведінкою вовків і собак», – зазначив Тамас Фараго, автор роботи.
Проте вчені виявили, що собаки проявляли більше інтересу до незнайомих людей і гостріше реагували на їх догляд. Крім того, вони рідше тягнули поводок і поводилися більш спокійно без господаря, незважаючи на стрес. Це пояснили тим, що собак з раннього віку вчать не смикати поводок. У свою чергу, вовки відчували більший стрес поруч з незнайомцем і, на думку вчених, могли ставитися до дресирувальника як до опори і захиснику від чужої людини.
- Опубліковано розслідування про французькі ядерні випробування в Полінезії
- Рослини виявилися більш продуктивними у вихідні
Вчені прийшли до висновку, що здатність формувати соціальні зв’язки в зрілому віці могла з’явитися у загального предка вовків і собак ще до одомашнення останніх. При цьому вовки налагоджують контакт з людиною вже в зрілому віці, ймовірно, вважаючи його частиною зграї, в той час, як собаки здатні прив’язуватися ще цуценятами. Вчені вважають, що це пов’язано з довгим штучним відбором.
Також дослідники підкреслили, що поведінка вовків було б іншою, якби їх з перших тижнів житті не дресирувала людина. «Під час тесту тварини поводилися подібним чином, але ми говоримо про різні види, а значить, <…> вовк ніколи не стане домашньою твариною», – підсумувала Рита Ленкей, автор роботи.
Натхнення: naked-science.ru