Орієнтуватися в просторі людям допомагає спеціальний механізм мозкової активності, точну локалізацію якого визначили фахівці з Німеччини та Великої Британії. Схожий “внутрішній компас” раніше виявили у гризунів.
За навігацію, тобто розуміння, як переміститися з однієї точки в іншу, відповідають нервові клітини головного мозку. При цьому виміряти нейронну активність у людей під час руху непросто, тому що наявні методи здебільшого вимагають, щоб людина залишалася якомога більш нерухомою.
Дослідники з Бірмінгемського університету у Великій Британії та Мюнхенського університету імені Людвіга і Максиміліана в Німеччині впоралися з цією проблемою, застосувавши мобільні пристрої електроенцефалографії та технологію motion capture (захоплення руху) – метод, що дає змогу оцифровувати рухи об’єкта і створювати анімовані тривимірні моделі. Фахівці вивчили, що і в якій частині мозку відбувається в моменти, коли людині необхідно виконати дію, пов’язану з орієнтуванням у просторі. Результати їхньої роботи опублікував журнал Nature Human Behavior.
Учені виявили нейронний сигнал, який передує повороту голови або переміщенню погляду в потрібному напрямку. Згідно з даними наукової статті, його джерело – скронева частка головного мозку. При цьому найсильнішим сигнал був у середній скроневій частці. Аналогічний механізм раніше виявляли у птахів, щурів і кажанів.
Визначити, де саме розташований “внутрішній нейронний компас”, дала змогу серія експериментів за участю 62 дорослих людей, серед яких було 52 здорових і 10 тих, хто хворіє на епілепсію. Їм пропонували виконувати завдання, що вимагали повертати голову або спрямовувати погляд у потрібний бік. Активність мозку реєстрували за допомогою шапочок із датчиками ЕЕГ, які вимірюють сигнали від шкіри голови, а також за допомогою внутрішньочерепної електроенцефалографії.
Серед нейродегенеративних захворювань, для вивчення яких можуть бути корисними отримані результати, – хвороби Паркінсона та Альцгеймера. При них часто порушуються навігація та орієнтування в просторі.
Надалі дослідники планують сфокусуватися на тому, як людський мозок орієнтується в часі. Вони сподіваються, що результати, пов’язані з “внутрішнім компасом”, допоможуть зрозуміти, чи відповідає подібна нейронна активність за пам’ять.